Щастя грибника
Ще не розвиднілось. Кузов з широкими заплічними ременями і берестяні кошики готові до походу. На нас гумові чоботи, куртки з плащової тканини.
Ось машина швидко відраховує кілометри сонного шосе за містом, згортає в ліс. А ліс уже прокидається. За народною прикметою день очікується ясний: сонце вчора опустилося за чисте горизонт. Перш ніж заглибитися в ліс, звіряємо напрямок по компасу і постають сонця. Для опори беремо Бігарем.
До полудня обійшли чимало місць, і не дарма. Кузов і кошики майже доверху наповнені червоноголові підосичники, рожевими волнушками. Шкода тільки, білий гриб не трапився. А без білого, як відомо, і смак, і аромат у грибного супу не той.
Несподівано вийшли на висохлий торфовище з брусницею. Набрали повні жмені ягоди і наїлися з чорним хлібом. З дитячих часів пригадується такий лісовий перекус. Знову відчули прилив сил.
У молодості їздили за грибами залізницею на архангельській вартівні. Бажаючих, особливо в суботні дні, буквально тисячі. Їхали і на дахах вагонів. Дивно, що ввечері в неділю всі поверталися додому з кузовами і кошиками, повними грибів. Ходив і спеціальний потяг для грибників по московській дорозі.
Поспішають грибники за груздями на Біле озеро. Добираються з водогону по вузькоколійці. Займають місця у вагончиках задовго до відправлення. Бувало, обліплять грибники вагон, що опеньки пні, і він завалюється набік. Раз, два, взяли - і вагончик знову на рейках ...
Тетяна ПЕТРОВА, читач «Вечірки»
